Булінг

Сайт Unisef з антибулінгу

Булінг (цькування):

діяння учасників освітнього процесу, які полягають:

- у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи, що заподіяла шкоді психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.

Типовими ознаками булінгу (цькування) є :

• систематичність діяння;
• наявність сторін – кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявністю);
• дії або бездіяльність кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника.

Передбачено обов’язок керівника закладу освіти вживати заходів для надання соціальних та психолого-педагогічних послуг здобувачам освіти, які вчинили булінг (цькування), стали його світками або постраждали від булінгу .

Керівник закладу:

• розглядає заяви про випадки булінгу здобувачів освіти, їхніх батьків, законних представників;
• забезпечує виконання заходів для надання послуг;
• повідомляє органи Національної поліції України та службу у справах дітей про випадки булінгу.

19 січня 2019 року набув чинності Закон України від 18.12.2019 року
№ 2657-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)».

Булінг (цькування) це діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.

ПОКАРАННЯ ЗА ЦЬКУВАННЯ

Стаття 172 Кодексу про адмінправопорушення (дрібне хуліганство) додали штрафи за цькування.

• штраф від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850-1700 грн) або громадські роботи від 20 до 40 годин – якщо цькували вперше.
• від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів або громадські роботи від 40 до 60 годин, якщо дії вчинили повторно або знущалась група осіб.

Як зрозуміти, що дитина є жертвою булінгу:

• Діти, які страждають від булінгу, можуть не хотіти йти до школи або ж можуть плакати, вигадувати хворобу у шкільні дні.
• Вонине беруть участь у спільній класній діяльності, соціальних заходах.
• Часто у дитини змінюється поведінка: вонаусамітнюється, поводить себе незвичайно.
• Дитина починає губити гроші або речі, приходитьдодому упорваному одязі чи з поламаними речами. Коли ви їїзапитуєте, що трапилося – не можуть реалістичо пояснити.
• Можепочати говорити про те, щокинешколу, пропускає заходи, в яких приймають участь інші учні.
• Відсутність контакту з однолітками: немає друзів, зідзвонювань, не ведеться переписка у соцмережах, похід до школи і повернення звідти наодинці, немає у кого запитати домашнє завдання.
• Психосоматичні ознаки: часті хвороби, наприклад, ломота в тілі, болі в животі, вірусні інфекції.
• Обмальовані руки або специфічні малюнки на полях у зошиті.
• Бажання іти до школи іншою дорогою, аніж та, якою йдуть усі інші діти.

Скільки дітей страждають від булінгу?

За статистикою, 80%українських дітей піддаються цькуванням, навіть не усвідомлюючи цього. В усіх соціальних системах завжди є лідер, середня група і так званий «вигнанець».У початковій школі діти ще не займаються жорстким булінгом, але вже можуть бути непривітнимидо інших. Щойно вчитель починає вибудовувати систему конкуренції та пріоритетів — діти починають один одного травити. А справжній булінг почнеться у середній школі — з 10-11 років — вік входження у підліткову кризу.Обов’язок шкільного психолога, вчителя — виявити лідера, схильного ініціювати цькування інших проводити, вести з ним дружні бесіди, виробляючи толерантність.

Чому діти стають жертвами булінгу?

Психологи визначають декілька основних причин:

• Занижена самооцінка.Навіть якщо дитина виявляє їїчерез нарцисизм, надмірну відкритість, зверхність.
• Домашня атмосфера.Дуже часто жертвами булінгу стають діти, яких вдома принижують, знецінюють, ображають. Або є родини, де дитину звикли жаліти – нещасна, хвора, росте без батька…Школа і садок — каталізатор домашніх проблем. Тож, якщо дитина звикла отримати більше уваги до себе, поблажливість батьків, коли вона бідна й нещасна, то вона буде створювати навколо себе таку ж атмосферу і в школі.
• Атмосфера в класі. Бувають колективи, створені самостійно або руками вчителя, в яких єдитина-агресор. Вона свідомо шукає слабшого, використовує його як грушу для биття, вирівнюючи свій психологічний стан.

Що робити батькам?

• У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною.
• Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.
• Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.
• Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.
• Спробуйте з’ясувати все, що зможете, проте не повторюйте ті ж самі запитання по декілька разів, допитуючись.
• Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до дорослих, не залишатися після уроків тощо).
• Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям. Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга/однокласника.
• Спитайте, яка саме ваша допомога буде корисна дитині, вислухайте уважно. Можливо ви запропонуєте свій варіант. Це допоможе розробити спільну стратегію змін.
• Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків та візит до школи.
• Спільно з дитиною шукайте нові способи реагування на ситуацію булінгу.
• Обговоріть, до кого по допомогу дитина може звертатися у школі: до шкільного психолога, вчителів, адміністрації, дорослих учнів, охорони, батьків інших дітей.
• Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у ситуацію булінгу. Рекомендуємо з цим звернутися до дитячого психолога.
• Підтримайте свою дитину у налагодженні дружніх стосунків з однолітками.
• Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку.

Тому важливо вчасно відреагувати?

Булінг впливає на всіх, хто бере в ньому участь або спостерігає, та має деструктивні наслідки в майбутньому житті.

Ті, хто піддаються булінгу:

• втрачають відчуття емоційної та фізичної безпеки, довіри до місця, у якому мають перебувати щодня;
• відчувають безпорадність і страх від постійної загрози. Булінг провокує тривожні та депресивні розлади, пригнічує імунітет, що підвищує вразливість до різних захворювань;
• втрачають повагу до себе. Страхи та невпевненість руйнують здатність до формування та підтримки стосунків з однолітками, що призводить до відчуття самотності;
• втрачають інтерес до різних форм активності та не можуть нормально навчатися. У деяких випадках можна простежити зв’язок між потерпанням від булінгу та розладами харчуванням (анорексії та булімії), емоційної сфери (депресіями та суїцидальною поведінкою).

Ті, хто булять:

• частіше за інших потрапляють у ситуації, де проявляється насилля та порушуються закони;
• частіше беруть участь у бійках, причетні у вандалізмі, залучаються до ранніх статевих стосунків, мають досвід вживання алкоголю та наркотичних речовин.

Ті, хто вимушені спостерігати:

• часто страждають від відчуття безпорадності, етичного конфлікту: втрутитись у ситуацію булінгу чи ж залишитись осторонь;
• потерпають від депресивних станів чи перезбудження, намагаються менше відвідувати школу.

Навіть поодинокий випадок булінгу залишає глибокий емоційний слід, що робить проблему найпоширенішою причиною звернень до дитячого психолога.

ЯКЩО ДИТИНА ПЕРЕЖИЛА НАСИЛЬСТВО

Якщо дитина пережила насильство – це випробування не тільки для неї, але й для того, кому вона розповідає про це, у першу чергу для батьків. Головне, чим батьки можуть допомогти дитині, яка зазнала насильства, – цедопомогти впоратися з важкими емоційними переживаннями.Важливо, щоб дитина не «закривала» своїх почуттів у собі, а могла «вилити» їх, поділитися.Коли дитина переживає сильні почуття, їй боляче, страшно, соромно, вона відчуває гнів, перше, що ви можете зробити – це дати зрозуміти, що ви «чуєте і бачите» її переживання. Чого не слід робити, у всякому разі, одразу, коли дитина розповідає про свою проблему:

1. Давати поради типу:«А ти дай здачі», «Я б на твоєму місці…» - така позиція не допомагає дітям повніше розповісти про свої переживання. Від таких порад дитина ще більше замикається в собі та своєму почутті провини.
2. Критикувати, висловлювати догану, обвинувачувати:«З тобою завжди щось трапляється», «Сама винна!» – такі фрази зазвичай викликають тільки захисну реакцію й відхід від розмови, зневіру в те, що батьки тебе почують, збільшують провину.
3. Читати мораль:«Як ти міг?», «Чому ти нічого не говорила?»
4. Обзивати, висміювати:«Ти – боягуз!»
5. Допитувати, розслідувати:«Ні, ти все ж скажи», «Ну чому ти мовчиш?», «Що ж усе-таки трапилося» – краще заміняти запитання на стверджувальні фрази.Фраза, сформульована як запитання, не виражає співчуття.
6. Співчуття на словах, запевнення«Я тебе розумію» та інші схожі фрази можуть здатися дитині занадто формальними. Інколи краще її просто обійняти.

Спільними для всіх таких реакцій є те, що вони залишають дитину наодинці з її переживаннями. А ось декілька порад, як потрібно говорити з дитиною, щоб зрозуміти її, зуміти відчувати її проблеми. Коли ви слухаєте дітей:

• приділіть їм достатньо уваги, відкиньте все, що відволікає вас;
• будьте уважними і спокійними;
• не перебивайте;
• користуйтеся словами і жестами, які спонукають їх до подальшої відвертої розмови.

Коли ви розмовляєте з дітьми:

• підтримуйте постійний зоровий контакт;
• говоріть простими короткими фразами;
• розмовляйте повільніше, ніж завжди;
• використовуйте зрозумілі для дитини слова.

Коли ви реагуєте на почуття дитини:

• намагайтеся відчути переживання дитиною ситуації і на певний час забудьте про власні почуття;
• допоможіть дитині висловити емоції, щоб вона зрозуміла суть того, що переживає (наприклад: «Тебе це ще хвилює? Тобі страшно? Ти ображена?»
• довіряйте почуттям дитини, щоб вона довіряла вам і могла відкрито спілкуватися.

Якщо дитина розповіла вам про насильство, важливо, щоб своєю поведінкою і словами ви донесли до неї:

• Я тобі вірю.
• Мені дуже шкода, що з тобою це трапилося.
• Це не твоя провина.
• Я радий, що ти мені про це розповів(ла).
• Я постараюся зробити так, щоб ти був(ла) в безпеці.
• Ти не один (одна). Це трапляється й з іншими дітьми.
• Я тебе люблю й підтримую.
• Я поруч із тобою.

STOP БУЛІНГ

19 січня 2019 року набув чинності Закон України від 18.12.2019 року № 2657-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)" Переглянути

Булінг (цькування) - це діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров'ю потерпілого.

Булінг у ЗДО може проявлятися як тиск: психологічний або фізичний.

Часто діти застосовують і фізичний, і психологічний тиск на жертву. Наприклад - образи, приниження, ігнорування, не поступовість, погрози, побиття під час ігор.

ОЗНАКАМИ БУЛІНГУ Є:

• систематичність (повторюваність) діяння;
• наявність сторін – кривдник (булер), потерпілий (жертва булігну), спостерігачі;
• наслідки у вигляді психічної та/або фізичної школи, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого.

ХТО ПРОВОКУЄ БУЛІНГ В ДИТСАДКУ

Булінг серед дітей старшого дошкільного віку в ЗДО можуть створювати дорослі. Діти старшого дошкільного віку одразу сприймають ставлення авторитетних дорослих до інших і беруть це ставлення за зразок. Вони починають цькувати дитину чи дітей, якщо

Педагог або помічник вихователя:

• Зневажливо ставиться до дитини, яка часто плаче або невпевнена у собі;
• Ігнорує скаргу дитини на те, що її образили однолітки;
• Глузує із зовнішнього вигляду дитини;
• Образливо висловлюється про дитину чи її батьків;
• Проявляє огиду щодо фізичної або фізіологічної особливостей дитини.

Батьки або члени сім’ї:

• Б’ють та ображають дитину вдома
• Принижують дитину у присутності інших дітей
• Проявляють сліпу любов та виконують усі забаганки дитини
• Ставляться до своєї дитини як до неповноцінної особистості, жаліють (неповна родина, дитина хвора або має відхилення у розвитку).

Усі діти потребують підтримки дорослих – батьків, вихователів, практичного психолога та соціального педагога. Саме вони мають допомогти дітям налагодити партнерські взаємини з однолітками у групі.

ЩО РОБИТИ ЯКЩО ВАША ДИТИНА СТРАЖДАЄ ВІД БУЛІНГУ

У першу чергу заспокойтеся, і тільки після цього починайте розмову з дитиною.

• Дайте дитині відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити. Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому що відбувається, і вона може говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.
• Знайдіть причину знущань дітей над вашою дитиною. Найчастіше в ЗДО дражнять тих, хто слабший – морально та фізично, соромливих, спокійних, боязких і тихих дітей.
• Важливо підняти дитині самооцінку похвалою і любов’ю – вона гідна і повинна вимагати до себе поваги з боку оточення. Якщо своєчасно не виправити ситуацію, то низька самооцінка буде «рости» разом з малюком, страхи і комплекси йому забезпечені.
• Найголовніший помічник дитині-жертві – доброзичлива і любляча атмосфера у сім’ї. Дитина повинна розуміти, що його будинок – його фортеця. Тут він «свій», тут зрозуміють, підтримають, допоможуть. Саме батьки готують малюка до дитячого садка, школи і життя. Навчайте свою дитину ефективній комунікації.
• Не варто вчити дітей нападам, потрібно навчити їх захисту, надихайте дитину не боятися, вчить вирішувати проблеми самостійно.
• Якщо цькування в саду не припиняється – варто піднімати питання на батьківських зборах, звернутися до психолога.
• Пам’ятайте, що ситуація фізичного насилля потребує негайного втручання з боку батьків та візит до адміністрації закладу.
• Якщо ситуацію з боулінгом не вдається вирішити на місцевому рівні – зверніться в поліцію!

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

До адміністративної відповідальності притягуються з 16 років, а до того відповідальність за вчинки дітей несуть їхні батьки.

Стаття 172 Кодексу про адміністративні правопорушення (дрібне хуліганство) додали штрафи за цькування:

• штраф від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850-1700 грн) або громадські роботи від 20 до 40 годин – якщо цькували вперше;
• від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів або громадські роботи від 40 до 60 годин, якщо дії вчинили повторно або знущалась група осіб.