Шановні батьки!

ТРЕНІНГОВЕ ЗАНЯТТЯ «ПРОТИДІЄМО НАСИЛЬСТВУ РАЗОМ» Переглянути

Інформації для батьків «Захистіть свою дитину!»

Найчастіше тільки фізичне насильство ми вважаємо насильством.

Нам складно припустити, як часто ми самі демонструємо насильство або стаємо жертвами.

Виявляється, насильство – це ще й:

Погроза нанесення собі або іншому тілесних ушкоджень;
Невиразні погрози, як-от: «ти в мене дограєшся!»;
Погрози піти, забрати дітей, не давати грошей подати на розлучення, розповісти про щось;
Заподіяння шкоди домашнім тваринам ( щоб помститися партнеру);
Ламання та знищення особистих речей;
Використання брутальних слів, лайка;
Принижування, ображання, постійне підкреслювання недоліків;
Контролювання, обмеження в спілкуванні, стеження;
Заборона лягати спати, або насильне позбавлення сну;
Звинувачування у всіх проблемах;
Крити кування думок, почуттів, дій;
Поводження із ним/нею як із прислугою;
Ігнорування.

Насильством щодо дітей слід вважати:

Нехтування дитиною;
Нехтування обов’язків стосовно дитини;
Відсутність в сім’ї доброзичливої атмосфери;
Недостатнє забезпечення дитини наглядом та опікою;
Втягування дитини в з’ясування стосунків між батьками та використання її з метою шантажу;
Недостатнє задоволення дитини в їжі,одязі, освіті, медичній допомозі, за умови, що батьки матеріально спроможні зробити це;
Використання алкоголю до втрати самоконтролю над дітьми;
Нездатність забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прихильність.

Не складно помітити, що все це не рідкість у наших сім’ях. Ми не розглядаємо це як щось особливе. Так поводилися наші батьки, батьки їхніх батьків. Така поведінка стала для нас звичною. І часто ми просто не замислюємось над тим, як це може вплинути на нас самих і наших дітей.

Чи знаєте ви, що:

Діти бачать, чують та пам’ятають більше ніж думають дорослі. Нам здається, що дитина в цю хвилину не бере участі в конфлікті (захоплена грою,дивиться телевізор, перебуває в іншій кімнаті). Але насправді діти завжди знають коли батьки сваряться.
Діти різного віку по-різному реагують, але на всіх дітей, навіть на немовлят, впливає домашнє насильство.
Будь-яке домашнє насильство, не залежно від того спрямоване воно безпосередньо на дитину чи іншого члена сім’ї, травмує дитину!

Як діти реагують на насильство в сім’ї:

Діти зазнають почуття провини, сорому і страху, так, ніби вони відповідальні в насильстві, яке їм доводиться спостерігати.
Діти відчувають сум.
Діти відчувають гнів, тому що вони не спроможні змінити те, що відбувається в сім’ї.

Як ці переживання відбиваються на поведінці дітей?

Вони можуть:

Реагувати надто агресивно;
Не визнавати авторитетів;
Бути пасивними чи пригніченими;
Мати вигляд заляканих;
Скаржитися на головний біль, постійне відчуття втоми, сонливість тощо.

Пам’ятайте!

В сім’ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як впоратися з труднощами і, за великим рахунком, що таке життя.

Які уроки може отримати дитина, що стикається з домашнім насильством?

Діти, що були свідками насильства в сім’ї, засвоюють:

Насильство – це засіб розв’язання конфліктів або отримання бажаного. Цю навичку вони переносять спочатку в дитячий садок і школу, потім у дружні і близькі стосунки, а потім у свою сім’ю та своїх дітей.
Негативні форми поведінки в суспільстві–найвпливовіші.Діти переконуються, що тиск та агресія призводять до бажаного результату, і не шукають інших способів взаємодії з іншими людьми. Вони не знають про те, що можна домогтися бажаного, не обмежуючи прав іншого.
Довіряти людям, особливо дорослим – небезпечно.У своїх сім’ях діти не мають прикладу позитивних стосунків. Тому їм складно встановити близькі стосунки з іншими людьми. Вони не спроможні розуміти почуття інших людей.
Свої почуття й потреби не можна виявляти відкрито.Дитина не може виявити свої справжні стосунки в сім’ї, тому що до неї просто нікому немає діла, або за цим настане покарання. Врешті-решт вона втрачає цю навичку – виявляти свої справжні почуття. Дієві негативні почуття – вони привертають увагу, піднімають авторитет – тому тільки їх і варто проявляти. В результаті дитина: або приховує свої почуття в сім’ї, знаходячи їм вихід на вулиці, в школі; або керується принципом – мовчи, терпи і принижуйся.

У сім’ях, де в стосунках з дітьми переважають контролювання, нехтування дитячими проблемами, тиск приниження один до одного, дитина може вирости агресивною або забитою, такою, яка не вміє постояти за себе. Тому ми повинні частіше думати про те, кого ми хочемо виховати. Ми весь час маємо пам’ятати, що дитина – це наше дзеркало.

ПАМ'ЯТКА

для батьків щодо адаптації дитини до умов закладу дошкільної освіти

/Files/images/0024.jpg

Щоб полегшити звикання дитини до умов ЗДО, батьки мають підготувати її і фізично, і морально, і соціально.Запорукою успішної адаптації дитини до умов дошкільного навчального закладу є єдність зусиль і вимог до дитини з боку родини та працівників закладу.

Познайомте дитину з майбутнім вихователем, проведіть екскурсію до групи та ігрового майданчику, налаштовуючи дитину на те, що перебування в дитячому колективі та в дошкільному навчальному закладі — це приємна, радісна й очікувана подія.
Організуйте життя дитини в родині відповідно до режиму дня, якого дотримуються в дошкільному навчальному закладі. Сон, вживання їжі, прогулянки й інші режимні моменти проводьте в один і той самий час.
Подавайте дитині на сніданок молочну страву. На обід готуйте і першу, і другу, і третю страви. Навчіть дитину їсти без сторонньої допомоги.
Навчайте дитину вдома необхідним правилам самообслуговування, взаємодії з оточенням та сформуйте основні санітарно-гігієнічні навички — дотримання чистоти тіла, культури їжі, підтримання порядку в навколишньому середовищі.
Залишайте дитину під наглядом інших людей, наприклад, родичів, друзів — спочатку на годину, а потім довше, щоб дитина зрозуміла, що батьки не будуть постійно поряд.
По інформуйте медичних працівників і вихователів дошкільного навчального закладу про захоплення дитини, звичний руховий режим, особливості харчування, можливі алергійні реакції тощо.
У перші дні перебування в дошкільному навчальному закладі залишайте дитину на дві-три години, поступово збільшуючи час перебування на одну-дві години.
Пам'ятайте, що дитина може відвідувати дошкільний навчальний заклад лише здоровою. Щоранку оглядайте зів, шкіру та волосся дитини, розпитуйте про самопочуття.
Одягайте дитину відповідно до погодних умов у одяг з натуральних тканин та зручне взуття. Обов'язковим є головний убір.

У кожної дитини адаптація до умов дошкільного навчального закладу проходить індивідуально, не засмучуйтесь, якщо час звикання виявиться довшим за очікуваний.

Чому дитина плаче?

Всі причини плачу у дітей в період адаптації до дитячого саду вважаються цілком нормальним явищем. Здебільшого протягом першої години діти заспокоюються, Завдання батьків допомогти дитині навчитися самостійно справлятися з емоціями і постаратися з'ясувати у нього самого, чому дитина плаче в садку.

Чому ж дитина плаче? І як краще прощатися?

Він плаче, бо сльози – єдиний спосіб, яким дитина може показати, що він турбується. Спробуємо знайти рецепт хорошого і корисного для дитини прощання.

Щоб не спізнюватися і мати можливість попрощатися з дитиною, зберіться на 5-10 хвилин раніше (більше не треба, щоб не перетворювати прощання в окреме подія дня.
Скажіть чесно дитині, куди і навіщо ви йдете (тільки дуже просто, наприклад: “Я йду в магазин за покупками”, або “Я йду на роботу друкувати на комп’ютері”). Не бійтеся, що дитина не зрозуміє слів: спокійна, відкрита інтонація підкаже йому, що то місце, куди йде мама, досить гарне, і справа, що вона буде робити, – корисне і приємне.
Скажіть точно малюкові, коли ви повернетеся. Для цього не потрібно говорити час по годинах (це маленькій дитині може бути не зовсім зручно і зрозуміло). Можна сказати: “Я прийду, коли ти поїси, погуляєш, поспиш”. Дитині зрозуміліше конкретні опису подій, за якими він і визначить час.
Розкажіть синові чи доньці, з ким він залишиться і, головне, що буде робити: “Ти будеш з вихователем та іншими дітками. Ви поїсте, потім погуляєте, потім пограєте, а потім будете мене разом зустрічати”.
Якщо він попросить йому щось принести, не відмовляйте. Якщо ж виконати його прохання неможливо, відразу скажіть йому про це. Навіть якщо дитина ні про що не просить, приносьте йому час від часу якусь маленьку приємну дрібницю (печиво, цукерку, яблуко), щоб він відчував, що десь далеко від нього ви про нього пам’ятаєте і готуєтеся до зустрічі.

Період адаптації залежить від темпераменту дитини та від умов, в яких вона виховувалась.

У всіх дітей різна поведінка при перших відвідинах дитячого садочку. Одні діти впевнені, йдуть на контакт із дітьми й дорослими, інші – менш упевнені, більше спостерігають, деякі – виявляють небажання йти в групу, бояться відійти від батьків та голосно плачуть. За словами психологині Тетяни Матвійчук, адаптація залежить від темпераменту дитини та від умов, в яких вона виховувалась. Наприклад, чим вужче коло спілкування в дитини, тим менше в неї розвинуті комунікативні навички. Тому, потрапивши у садочок, дитину може лякати незвична для неї велика кількість інших дітей. Як результат, вона сприймає це як щось неприйнятне, бо в неї ще немає потрібного досвіду. Тому дитина може довго плакати, не відпускати маму, не звертати увагу на нові іграшки і можливості. Це доволі травматична ситуація для дитини і для батьків.

Пропонуємо Вам ознайомитися з рекомендаціями та порадами

На батьківських зборах за темою: "Ваша дитина – майбутній першокласник" було розкрито питання психологічної готовності дітей до навчання в школіҐнадані рекомендації батькам щодо підготовки дитини до школи.

Тренінг "Мої спогади про дитинство"

ПОРАДИ ПСИХОЛОГА:

Говорити з дитиною про садочок. Розповідати що там дітки роблять, що там є корисного, Можна для дитини підібрати тематичні мультфільми. Це потрібно, щоб дитина мала уявлення що її очікує. Зробити підготовку до садочка подією для дитини.Наприклад, разом обрати одяг, взуття або олівці чи іграшки. Супроводжуючи вибір поясненнями, як це знадобиться. Познайомити дитину з тим, що її буде оточувати.Тобто показати і розказати дитині куди вона піде і що буде робити. Для цього можна прогулятись з дитиною до садочка в який вона піде. Погратись на дитячому майданчику, роздивитись що там є, пояснити дитині, що тут вона буде проводити час з іншими дітками. Починати з декількох годин.Тобто не залишати дитину на цілий день одразу. Тому, що дитина від народження проводила весь час з батьками і в неї немає досвіду бути окремо від мами чи рідних довгий період. Психологиня радить починати з двох-трьох годин і поступово збільшувати час перебування дитини у садочку. Можна навіть влаштувати невелике свято першого дня у садочку для дитини. Але не робити це традицією, бо надалі діти можуть маніпулювати. Дитина має орієнтуватись.В цьому віці діти не розрізняють час, тому необхідно пояснити дитині коли її заберуть зрозумілими для неї образами. Наприклад, що спочатку дитина пограєтся з дітками, потім пообідає, поспить у садочку, а тоді за нею прийдуть. Це потрібно для того, аби дитина не відчула себе покинутою і була впевнена, що її заберуть коли пообіцяли. В жодному разі не обговорювати при дитині незадоволення дошкільним закладом.Це може вплинути на сприйняття дитини і затягнути адаптаційний період.

Бажаю Вам легкої адаптації!

Криза трьох років – ознаки, прояви, поради батькам

Вікові кризи - це неминуча стадія розвитку і дорослішання дитини. Це свого роду переломні моменти, під час яких відбувається переоцінка всіх колишніх цінностей, переосмислення свого «я» і стосунків з оточуючими. Одним з таких моментів єкриза трьох років.

Ознаки кризи трьох років

· Негативізм

Мається на увазі прагнення дитини суперечити і робити все не так, як йому говорять. Дитина так поводиться зовсім не тому, що їй подобається така поведінка - так вона намагається захистити своє «Я».

· Прагнення до самостійності

Дитина прагне все робити і вирішувати самостійно. На перший погляд це непогано, однак вікова криза у трирічних дітей робить цю рису надмірною, неадекватною до їх можливостей.

· Знецінення

Все, що колись дитині було дорогим або цікавим, може втратити для будь-який сенс. Причому, це стосується не тільки речей або улюблених занять, змінитися може поведінка і навіть ставлення до близьких.

· Деспотичність

Дитина вказує оточуючим, що ті повинні робити або як себе вести і вимагає, щоб їй підкорялися. Наприклад, малюк вирішує, хто повинен піти, а хто залишитися, що він буде одягати, їсти або робити.

Криза 3 років - як поводитися з дитиною

Зміни в поведінці дитини, причому часом дуже великі, нерідко викликають подив у батьків. У цей період основним завданням батьків є – підтримати дитину та допомогти максимально безболісно його подолати.

Надайте дитині свободу вибору;
Дайте малюкові відчути себе самостійним;
Навчіться справлятися з істериками дитини;
Навчіться відмовляти.

Що батькам робити не варто

Не показуйте дитині, що її думка нічого не значить і абсолютно вас не хвилює.
Не придушуйте прагнення до самостійності, обов'язково довіряйте дитині посильні справи.
Не варто постійно кричати на дитину і стояти на своєму, намагаючись зламати її впертість.

Криза трьох років - це, напевно, не перше і не останнє випробування з яким доведеться зіткнутися кожному з батьків. Дуже важливо в цей період не втрачати самоконтролю і щиро любити свою дитину, не залежно від її вчинків.

Ознаки психологічного насильства

Постійна образлива критика, маніпулювання, контроль над життям жертви;
звинувачення, засудження, словесні образи;
обзивання нецензурними словами, приниження;
ігнорування як спосіб «покарання» (як серед дорослих, так і щодо дітей);
покарання та погрози покарання, погрози життю й здоров'ю, заборона висловлювати свою думку, вільно пересуватися поза домом та спілкуватися з близькими;
зняття людиною із себе відповідальності за негативний вплив на психологічний стан жертви;
відмова спілкуватися, щоб змусити жертву почуватися винною, принизити її;
ізолювання жертви від спілкування з друзями чи родиною, контроль над спілкуванням через прочитання особистої пошти і повідомлень у соцмережах;
знецінення людини, цілковитий контроль над усіма сферами її життя.

Окремий конфлікт у сім'ї, випадкова образа чи навіть повторювані сварки — це не психологічне насильство. Насильство — свідома поведінка, використання власної переваги й контроль жертви. Це ускладнює для постраждалих ефективний захист почуттів та інтересів.
Прояви психологічного насильства щодо дітей:

· образливі слова й приниження дитини щодо її успішності в навчанні, позашкільної діяльності, захоплень, інтересів чи повсякденної поведінки:

— «Ти тупий/тупа»; — «Так і виростеш нездарою»; — «В одне вухо влетіло, через інше вилетіло»; — «Ти, як баран, уперся рогами в стіну»;

· втягнення дитини у конфлікт між дорослими, примус підтримати одного з дорослих:»;

— «Іди і скажи йому/їй, що він/вона "поганий"/"погана"»; — «Передай йому/їй, що я більше його/її не хочу бачити»; — «Ти зі мною, бо він/вона вчинила погано, я б ніколи так не зробив/зробила»; — «Іди до нього/неї, тебе ж там більше люблять»;