Стоп насильству

Рекомендації батькам

Якщо дитина пережила насильство

Якщо дитина пережила насильство – це випробування не тільки для неї, але й для того, кому вона розповідає про це, у першу чергу для батьків. Головне, чим батьки можуть допомогти дитині, яка зазнала насильства, – це допомогти впоратися з важкими емоційними переживаннями.Важливо, щоб дитина не «закривала» своїх почуттів у собі, а могла «вилити» їх, поділитися. Коли дитина переживає сильні почуття, їй боляче, страшно, соромно, вона відчуває гнів, перше, що ви можете зробити – це дати зрозуміти, що ви «чуєте і бачите» її переживання. Чого не слід робити, у всякому разі, одразу, коли дитина розповідає про свою проблему:

1. Давати поради типу:«А ти дай здачі», «Я б на твоєму місці…» - така позиція не допомагає дітям повніше розповісти про свої переживання. Від таких порад дитина ще більше замикається в собі та своєму почутті провини.
2. Критикувати, висловлювати догану, обвинувачувати:«З тобою завжди щось трапляється», «Сама винна!» – такі фрази зазвичай викликають тільки захисну реакцію й відхід від розмови, зневіру в те, що батьки тебе почують, збільшують провину.
3. Читати мораль:«Як ти міг?», «Чому ти нічого не говорила?»
4. Обзивати, висміювати:«Ти – боягуз!»
5. Допитувати, розслідувати:«Ні, ти все ж скажи», «Ну чому ти мовчиш?», «Що ж усе - таки трапилося» – краще заміняти запитання на стверджувальні фрази.Фраза, сформульована як запитання, не виражає співчуття.
6. Співчуття на словах, запевнення«Я тебе розумію» та інші схожі фрази можуть здатися дитині занадто формальними. Інколи краще її просто обійняти.

Спільними для всіх таких реакцій є те, що вони залишають дитину наодинці з її переживаннями. А ось декілька порад, як потрібно говорити з дитиною, щоб зрозуміти її, зуміти відчувати її проблеми.

Коли ви слухаєте дітей:

• приділіть їм достатньо уваги, відкиньте все, що відволікає вас;
• будьте уважними і спокійними;
• не перебивайте;
• користуйтеся словами і жестами, які спонукають їх до подальшої відвертої розмови.

Коли ви розмовляєте з дітьми:

• підтримуйте постійний зоровий контакт;
• говоріть простими короткими фразами;
• розмовляйте повільніше, ніж завжди;
• використовуйте зрозумілі для дитини слова.

Коли ви реагуєте на почуття дитини:

• намагайтеся відчути переживання дитиною ситуації і на певний час забудьте про власні почуття;
• допоможіть дитині висловити емоції, щоб вона зрозуміла суть того, що переживає (наприклад: «Тебе це ще хвилює? Тобі страшно? Ти ображена?»
• довіряйте почуттям дитини, щоб вона довіряла вам і могла відкрито спілкуватися.

Якщо дитина розповіла вам про насильство, важливо, щоб своєю поведінкою і словами ви донесли до неї:

• Я тобі вірю.
• Мені дуже шкода, що з тобою це трапилося.
• Це не твоя провина.
• Я радий, що ти мені про це розповів(ла).
• Я постараюся зробити так, щоб ти був(ла) в безпеці.
• Ти не один (одна). Це трапляється й з іншими дітьми.
• Я тебе люблю й підтримую.
• Я поруч із тобою.

Якщо дитина піддалася зґвалтуванню в сім'ї

1. Намагайтеся викликати на довірчу розмову про те, що сталося і часу події.
2. Постарайтеся своєю поведінкою вселити віру у свої сили, майбутнє.
3. Запевніть в конфіденційності розмови, і в тому, що дитина потім сам вирішить, що, коли і кому вона розповість про те, що сталося.
4. Скажіть дитині про необхідність виражати свої почуття і що це природно. Кожен має право на будь-які почуття, які у нього виникають.
5. Допоможіть визначити основну трудність, проблему.
6. Зменште відчуття провини, переконайте, що дитина не винна в тому, що сталося.
7. Сприяйте підвищенню самооцінки.
8. Знайдіть в ситуації якомога більше позитивних моментів (залишилася жива).
9. Допоможіть дитині усвідомити наявність у неї резервних можливостей, разом з нею знайдіть вихід із положення, що склалося.
10. Переконайте дитину, що вона обов'язково здолає свої переживання, а стан, в якому вона знаходиться, пройде, але для цього потрібний час.
11. Підкажіть дитині «Як» і «Що» вона повинен робити, «Як реагувати», поки не зможе мобілізувати свої власні сили.
12. Вітайте позитивне спілкування з однолітками і значимими дорослими, заохочуйте відвідування секцій, гуртків і не дозволяйте повністю ізолюватися від свого постійного оточення, близьких людей.
13. Запропонуйте дитині різні матеріали для творчості, що дозволить виразити почуття, зняти напругу.

Для того, щоб підтвердити чи спростувати це припущення, ми пропонуємо елементарну діагностику дитини, що піддалася насильству.

Емоційний стан

• низька самооцінка, пасивність;
• понижений емоційний фон, апатія, страхи;
• занепокоєння, підвищена тривожність.
• Депресивні стани, печаль.

Поведінка

• опозиційна; запобіглива, регресивна;
• невідповідаюча віку відповідальність;
• саморуйнувальна поведінка (спричинення каліцтв самим собі, суїцидальні думки).
• виникнення різного роду відхилень в поведінці: агресія, дезадаптація, адитивна, девіантна, делинквентна поведінка.

Інтелект

• зниження або повна втрата інтересу до школи;
• затримка або різке зниження рівня інтелектуального розвитку;
• зниження пізнавальної мотивації і, як наслідок, стійка шкільна неуспішність;
• порушення мовного розвитку,
• загальмованість у відповідях, при виконанні завдань;
• труднощі запам'ятовування, концентрації уваги.

Взаємовідносини з оточенням

• невміння спілкуватися з людьми, дружити;
• відсутність друзів або надмірна нерозбірлива дружелюбність;
• прагнення будь-якими способами, аж до нанесення самоушкоджень, притягнути до себе увагу дорослих, або уникнення дорослих, підозрілість і недовіру до них;
• вимога ласки і уваги або замкнутість, прагнення до самоти;
• агресивність і імпульсивність по відношенню до дорослих, однолітків;
• роль «козла відпущення»;

Фізичний стан

• маленький ріст, недостатня вага;
• гігієнічна занедбаність, неохайний вигляд;
• психосоматичні захворювання, неврози;
• постійний голод і/або спрага;
• мастурбація.

Якщо вищезгадані ознаки у більшості своїй були виявлені в поведінці дитини, ми пропонуємо наступний алгоритм дій дорослого. Особливості поведінки батьків або осіб, що їх замінюють, яких запідозрюють у жорстокості по відношенню до дитини.

• Суперечливі, плутані пояснення причин травм у дитини і небажання внести ясність в подію.
• Небажання, пізнє звернення по медичну допомогу або ініціатива звернення по допомогу виходить від сторонньої особи.
• Звинувачення в травмах самої дитини.
• Неадекватність реакції батьків на тяжкість ушкодження, прагнення до її перебільшення або зменшення.
• Відсутність стурбованості за долю дитини.
• неувага, відсутність ласки і емоційної підтримки в поводженні з дитиною.
• Стурбованість власними проблемами, що не відносяться до здоров'я дитини.
• Оповідання про те, як їх карали в дитинстві.
• Ознаки психічних розладів в поведінці або прояв патологічних рис вдачі (агресивність, збудження, неадекватність і ін. ).